Макрон домігся зняття санкцій проти одіозних олігархів Путіна: у Європі вибухнув скандал

Європейський Союз погодився виключити зі санкційного списку російських мільярдерів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. Франція домагалася звільнення Усманова від обмежень заради двох своїх громадян, ув’язнених в Азербайджані, а Люксембург скористався нагодою, щоб позбутися санкцій проти Фрідмана, який вимагає від країни 15,8 мільярда доларів.

Скандальна метушня навколо цієї справи, а згодом і сама домовленість змушують згадати знамениту фразу героя екранізації твору нашого земляка, киянина Михайла Булгакова, якого блискуче зіграв одесит Роман Карцев: «Це якийсь позор!»

Утім, справа не лише в тому, що двоє російських мільярдерів позбуваються європейських санкцій. Значно гірше те, яким саме способом цього вдалося домогтися та які наслідки матиме така практика для всієї санкційної політики ЄС щодо Росії.

Адже Париж фактично поставив решту європейських столиць перед вибором: або вони погоджуються вилучити Усманова зі санкційного списку, або під загрозою опиняється продовження обмежень щодо майже трьох тисяч російських фізичних та юридичних осіб.

Люксембург, побачивши таку нагоду, висунув власну вимогу щодо Фрідмана. Латвія намагалася заблокувати домовленість, однак зрештою погодилася утриматися під час голосування.

Французька влада пояснює свою позицію міркуваннями національної безпеки та необхідністю захисту громадян. Проте серед європейських дипломатів ця історія спричинила гостре невдоволення, а в Україні рішення назвали ганебним.

Історія показова ще й тим, що головну роль у ній відіграла Франція — держава, яка претендує на провідну роль у європейській політиці та послідовно закликає посилювати тиск на Москву.

Французи в азербайджанських тюрмах і російський мільярдер: як виникла ця угода

Усманов, який має російське та узбецьке громадянство, давно намагається домогтися скасування європейських санкцій. Причому за нього клопочеться не лише Узбекистан, а й інші тюркські держави, зокрема Азербайджан і Туреччина.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган раніше повідомляв, що скасування санкцій проти Усманова підтримують також Казахстан і Киргизстан. Азербайджанський президент Ільхам Алієв неодноразово порушував питання про вилучення мільярдера зі санкційного списку ЄС.

Тепер інтереси Усманова виявилися пов’язаними з долею двох французів, які перебувають в азербайджанських в’язницях.

За інформацією Euronews, французька та узбецька влада досягли закулісної домовленості, яка передбачає зняття європейських санкцій з Усманова в обмін на звільнення двох громадян Франції. Президент Азербайджану може помилувати ув’язнених після виконання цієї умови.

Інакше кажучи, заради повернення двох своїх громадян Париж погодився використати санкційну політику всього Європейського Союзу як інструмент дипломатичних переговорів із Баку.

Водночас французьке дипломатичне відомство публічно не підтвердило всіх подробиць цієї угоди. Його представник пояснив позицію Парижа прагненням позитивно відреагувати на звернення міжнародних партнерів щодо Усманова.

Але якщо причини зацікавленості Франції у звільненні Усманова принаймні зрозумілі, то історія другого мільярдера виявилася зовсім іншою.

Люксембург вирішив скористатися нагодою: на кону 15,8 мільярда доларів

Михайло Фрідман до тюркських держав і долі французьких ув’язнених жодного стосунку не має. Його вилучення зі санкційного списку домагався Люксембург, у якого з російським мільярдером власні фінансові рахунки.

Фрідман подав проти Люксембургу арбітражний позов на суму 15,8 мільярда доларів через заморожування своїх активів. Країна опинилася перед перспективою тривалого та надзвичайно дорогого судового спору.

Люксембург пояснював свою позицію тим, що зняття санкцій лише з Усманова може послабити його аргументи у справі Фрідмана. Тому люксембурзька сторона наполягла, щоб із переліку вилучили обох бізнесменів.

Цікава вийшла історія. Франція домагається звільнення двох своїх громадян, Азербайджан клопочеться за російського мільярдера, а Люксембург використовує суперечку, щоб розв’язати власну проблему з іншим російським мільярдером.

І все це — коштом спільної санкційної політики 27 держав Європейського Союзу.

У результаті іншим країнам довелося обирати між збереженням обмежень проти Усманова та Фрідмана й ризиком втратити значно ширший санкційний список.

Європу поставили перед вибором: двоє мільярдерів або три тисячі підсанкційних осіб

Досягнутий компроміс передбачає продовження цих санкцій одразу на три роки — замість звичайного шестимісячного терміну. Це дозволяє уникнути регулярних переговорів щодо їх поновлення, під час яких окремі держави можуть знову блокувати спільне рішення.

Проте за таке продовження довелося заплатити вилученням двох мільярдерів із переліку.

Найбільш послідовно проти цього виступала Латвія. Рига не погоджувалася на зняття санкцій з Усманова та Фрідмана й намагалася заблокувати домовленість навіть після того, як інші держави погодили компроміс.

Тим часом наближався крайній термін продовження обмежень. Якби держави ЄС не досягли одностайності, увесь відповідний санкційний режим міг утратити чинність у ніч проти 23 вересня.

Саме ця обставина й зробила позицію Франції та Люксембургу настільки впливовою: решта учасників переговорів ризикували втратити санкції проти тисяч російських посадовців, бізнесменів і компаній заради збереження обмежень щодо двох осіб.

Зрештою Латвія погодилася утриматися під час голосування, і домовленість вдалося затвердити.

За повідомленням Reuters, Париж також погодився розпочати переговори з Ригою щодо участі Латвії у французькій ініціативі ядерного стримування та розширення оборонної співпраці. Франція пообіцяла посилити свою військову присутність у Латвії, зокрема у сфері протиповітряної оборони.

Отже, переговори навколо санкцій супроводжувалися ще й окремими домовленостями у сфері безпеки. Втім, латвійські поступки Франції не усунули головної проблеми: двоє російських мільярдерів отримали виняток із санкційного режиму ЄС.

І це викликало гостру реакцію навіть серед європейських дипломатів, які брали участь в ухваленні рішення.

«Це цілковита ганьба»: як у Європі сприйняли домовленість

«Це цілковита ганьба. Це кінець санкційного режиму», — заявив дипломат.

Інший співрозмовник видання також не приховував обурення, однак визнав, що європейські держави фактично не змогли протистояти вимогам Парижа.

«Нам усім дуже ніяково. Але це ж Франція… Що ми могли зробити?» — сказав він.

Проблема, на яку звертають увагу критики домовленості, полягає не лише в особах Усманова та Фрідмана.

Якщо одна держава може заблокувати продовження санкцій проти тисяч людей, щоб домогтися звільнення конкретного бізнесмена, то що завадить іншим країнам у майбутньому скористатися таким самим способом?

Особливо гостро це питання постало через те, що ініціатором винятку стала Франція — один із найвпливовіших членів Європейського Союзу, який послідовно виступає за підтримку України та посилення тиску на Росію.

Латвійський депутат Європарламенту Ріхардс Колс заявив, що санкції не повинні перетворюватися на розмінну монету. За його словами, Франція має право й обов’язок домагатися звільнення своїх громадян, але не ціною скасування санкцій проти російського олігарха, який потрапив під обмеження через зв’язки з путінським режимом.

Водночас у Парижі наполягають, що досягнута домовленість дозволила зберегти основний санкційний режим.

Французький міністр у європейських справах Бенжамен Хаддад назвав результат переговорів підтвердженням європейської солідарності. Він наголосив, що ЄС зберіг єдність у питанні економічного тиску на Росію через її війну проти України.

І справді, майже три тисячі підсанкційних осіб та компаній залишаються під обмеженнями ще на три роки. Проте це не знімає запитань щодо способу, яким вдалося досягти домовленості, та можливих наслідків такого компромісу.

Київ обурений: Зеленський і Сибіга закликали не залишати мільярдерів без покарання

В Україні рішення ЄС викликало різку реакцію.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга назвав вилучення Усманова та Фрідмана зі санкційного списку ганебним і необґрунтованим. На його думку, Москва отримала саме те, чого прагнула: відчуття безкарності, приниження Європейського Союзу та розкол серед європейців.

Водночас очільник українського МЗС запропонував спосіб зберегти обмеження щодо обох бізнесменів.

«Я закликаю всі держави-члени ЄС негайно оголосити, що вони запровадять власні національні санкції проти цих двох осіб», — написав Сибіга в соцмережі X.

Президент Володимир Зеленський також розкритикував рішення європейських партнерів, назвавши його самогубним і контрпродуктивним.

«Сигнали про зняття санкцій з окремих російських олігархів виглядають самогубно й контрпродуктивно. Війни завершуються рішучістю та силою, а не поступками для наближених агресора», — написав він у своєму телеграм-каналі.

Зеленський повідомив, що голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн пообіцяла йому попрацювати над включенням додаткових російських імен до санкційних списків ЄС.

Проте додавання нових осіб до переліку саме собою не розв’язує проблеми з вилученням Усманова та Фрідмана. Для цього потрібні окремі рішення європейських держав щодо подальших обмежень проти обох мільярдерів.

До речі, санкції зняли не лише з них.

В офіційному рішенні Європейського Союзу від 22 вересня також зазначено колишнього ректора Кримського федерального університету Андрія Фалалєєва та зареєстровану на Маврикії компанію Redbird Corporate Services Ltd, яка перебувала під обмеженнями через зв’язок із перевезенням російської нафти.

Чому Франція так наполегливо захищала Усманова

Історія Алішера Усманова заслуговує на окрему увагу. Тим більше що французька влада ще донедавна не демонструвала особливого бажання домагатися зняття санкцій із російських мільярдерів.

Щоб зрозуміти причини такої наполегливості Франції, потрібно повернутися до Азербайджану та двох ув’язнених французів.

Перший із них — Мартін Раян, якого азербайджанський суд засудив до десяти років позбавлення волі за шпигунство на користь Франції.

Другий — Анасс Дерраз, керівник французької компанії Saur, який отримав 12 років ув’язнення за хабарництво.

Справа Дерраза має власну заплутану передісторію. За інформацією Le Monde, вона пов’язана з російським мільярдером азербайджанського походження Фархадом Ахмедовим та колишнім помічником президента Франції Александром Беналлою.

У 2018 році Дерраз і Беналла уклали з Ахмедовим контракт на шість мільйонів доларів. Вони мали допомогти бізнесмену домогтися звільнення його яхти, яка перебувала в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Однак виконати домовленість їм не вдалося. Згодом Ахмедов виступив проти своїх колишніх консультантів, що призвело до арешту та засудження Дерраза.

Азербайджанський суд визнав француза винним в отриманні хабаря, тоді як сам мільярдер, який передав гроші, покарання не зазнав.

У цьому контексті французьке видання звертає увагу на близькість Ахмедова до президента Азербайджану Ільхама Алієва та ставить під сумнів неупередженість азербайджанського правосуддя у цій справі.

Відносини Парижа й Баку протягом останніх років залишалися напруженими, зокрема через підтримку Францією Вірменії. На цьому тлі доля двох французьких громадян перетворилася на окрему проблему у відносинах між державами.

Саме тут і з’явилася можливість пов’язати їхнє звільнення зі скасуванням санкцій проти Усманова, за якого давно клопотався Азербайджан.

За інформацією Le Monde, домовленість передбачає звільнення обох французів після вилучення російсько-узбецького мільярдера зі санкційного списку.

Водночас на момент ухвалення європейського рішення підтвердження фактичного звільнення Раяна та Дерраза не було.

Усманов заперечує близькість до Кремля, але його бізнес залишається в Росії

Алішер Усманов перебуває під європейськими санкціями з 28 лютого 2022 року, коли ЄС запровадив проти нього обмеження після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Відтоді мільярдер намагається домогтися скасування обмежень і відновити доступ до своїх активів у Європі.

Сам Усманов заперечує твердження про близькість до путінського режиму. Його представники наголошують, що бізнесмен не має політичного впливу на російську владу, а запроваджені проти нього санкції є необґрунтованими.

У 2023 році Усманов домігся рішення суду в Гамбурзі, який заборонив австрійській газеті Kurier повторювати твердження про те, що бізнесмен був улюбленим олігархом Путіна.

Проте обмеження ЄС проти Усманова ґрунтувалися, зокрема, на оцінці його зв’язків із російським керівництвом та ролі в ключових галузях російської економіки.

Через свої компанії «Металлоинвест» та «МегаФон» бізнесмен зберігає значні економічні інтереси в Росії, зокрема в металургії та телекомунікаціях.

Як зауважує Le Monde, діяльність у таких стратегічних секторах російської економіки ставить під сумнів спроби представити Усманова як людину, повністю віддалену від Кремля.

Водночас ступінь його особистого впливу на рішення Путіна та російської влади залишається предметом дискусій.

Для європейської санкційної політики, однак, головне питання полягає не лише в особистих стосунках мільярдера з російським президентом, а й у тому, чому його вилучення зі списку стало частиною домовленості, безпосередньо не пов’язаної з підставами запровадження санкцій.

Франція створила приклад, яким можуть скористатися інші держави

На думку автора публікації, Макрон поставив під загрозу санкції щодо майже трьох тисяч російських фізичних та юридичних осіб, хоча Франція претендує на провідну роль у європейській зовнішній політиці та підтримці України.

Видання звертає увагу, що Росія постійно випробовує готовність європейських держав протистояти її діям — від порушень повітряного простору до диверсій та інформаційних кампаній.

Проте в історії з Усмановим Москві навіть не довелося безпосередньо втручатися в ухвалення санкційного рішення. Суперечності виникли всередині самого Європейського Союзу через національні інтереси окремих держав.

Швейцарські оглядачі порівнюють дії Франції з попередньою практикою Угорщини, яка неодноразово використовувала можливість блокувати спільні рішення ЄС для досягнення власних цілей.

Але цього разу ініціатива виходила від Парижа, який зазвичай виступає за посилення європейської єдності та спільну протидію російській агресії.

На думку Neue Zürcher Zeitung, така поведінка створює приклад для інших членів ЄС: якщо Франція може домагатися винятків для конкретного російського бізнесмена, чому інші держави не повинні вимагати аналогічних поступок заради власних інтересів?

Причому суперечки навколо санкцій проти Росії виникають уже не вперше.

Під час переговорів щодо попередніх санкційних пакетів окремі країни також домагалися винятків для галузей, важливих для їхньої економіки. Серед таких питань були торгівля російським скрапленим газом, імпорт окремих товарів та обмеження на в’їзд до Європи громадян РФ.

Проте випадок Усманова відрізняється тим, що санкційні поступки пов’язали з долею ув’язнених громадян іншої держави, а не з переглядом підстав для обмежень проти самого бізнесмена.

Три наслідки, які можуть виявитися небезпечнішими за звільнення двох олігархів

Оглядачі Financial Times звертають увагу на кілька можливих наслідків домовленості між Францією, Люксембургом та іншими державами ЄС.

Перший стосується самої європейської солідарності. Санкції проти Росії від початку передбачали, що всі члени Євросоюзу погоджуються на спільні обмеження, навіть якщо ті завдають економічних збитків окремим державам.

Тепер Франція продемонструвала, що може поставити власні дипломатичні інтереси вище за збереження санкцій щодо конкретної особи. Люксембург скористався цим прикладом для захисту своїх інтересів у судовому спорі.

На думку критиків домовленості, надалі іншим державам буде складніше пояснити, чому вони повинні погоджуватися на обмеження, які суперечать їхнім національним інтересам, якщо Франція та Люксембург уже домоглися винятків для себе.

Другий наслідок стосується відносин Євросоюзу з державами, які не входять до його складу.

Якщо звільнення ув’язнених європейських громадян можна пов’язати зі скасуванням санкцій проти російського бізнесмена, то аналогічний спосіб тиску можуть спробувати використати й інші країни.

Фактично виникає ризик, що громадяни ЄС, затримані за кордоном, перетворюватимуться на засіб впливу на зовнішню політику всього Європейського Союзу.

Але чи не найважливішим є третій наслідок — юридичний.

Санкції проти російських фізичних та юридичних осіб мають ґрунтуватися на визначених правових підставах. Їхнє скасування зазвичай пов’язане зі зміною обставин, переглядом доказів або рішеннями судів.

У випадку Усманова та Фрідмана йдеться про політичний компроміс, досягнутий у межах переговорів, які безпосередньо не стосувалися правових підстав запровадження санкцій.

Це може дати іншим підсанкційним російським бізнесменам додаткові аргументи для оскарження обмежень і посилити суперечки навколо їхньої обґрунтованості.

Представник природоохоронної організації Urgewald Александер Кірк, коментуючи ситуацію Financial Times, попередив, що тиск на уряд окремої держави ЄС може перетворити спільну політику щодо Росії на предмет торгів.

Саме цього й побоюються європейські дипломати: історія з двома мільярдерами може стати прикладом для майбутніх спроб домогтися аналогічних винятків.

Що отримала Росія від скандалу в Європі

Домовленість щодо Усманова та Фрідмана не означає скасування європейських санкцій проти Росії. Навпаки, обмеження щодо майже трьох тисяч інших осіб і компаній продовжено на три роки, що усуває необхідність повертатися до їхнього поновлення кожні шість місяців.

Саме на цьому наголошують французькі посадовці, захищаючи досягнутий компроміс.

Однак для російської влади скандал навколо рішення може виявитися корисним незалежно від того, наскільки довго діятимуть інші санкції.

Насамперед Москва отримала новий приклад суперечностей між державами Євросоюзу, які вона може використовувати для просування власних політичних аргументів. До того ж двоє російських мільярдерів позбулися обмежень не внаслідок перегляду політики щодо Росії загалом, а завдяки окремим домовленостям, пов’язаним із національними інтересами європейських держав.

Це створює підстави для нових спроб домагатися винятків із санкційного режиму та посилює побоювання щодо його подальшої стійкості.

Водночас Франція домагалася повернення своїх громадян, а Люксембург намагався захистити власні інтереси у фінансовому спорі. Проблема, на яку звертають увагу критики домовленості, полягає в тому, що обидві держави використали для досягнення цих цілей спільну санкційну політику Європейського Союзу.

У результаті Усманов та Фрідман отримали звільнення від європейських обмежень, Франція — можливість домовитися про повернення двох ув’язнених громадян, а Люксембург — рішення, на яке розраховував у суперечці з російським мільярдером.

Решта Євросоюзу зберегла санкції проти майже трьох тисяч російських фізичних та юридичних осіб. Проте суперечка навколо двох винятків уже порушила питання, наскільки далеко окремі держави готові заходити заради власних інтересів, коли йдеться про спільний тиск на Росію.

І головне — чи зможуть інші підсанкційні російські бізнесмени скористатися цим прикладом, знайшовши серед європейських держав тих, хто матиме достатньо вагомий власний інтерес, щоб домагатися їхнього звільнення від обмежень.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover