Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
На початку XIX століття британські робітники ночами трощили промислові верстати, погрожували фабрикантам від імені загадкового «генерала Лудда», а згодом перейшли до відкритого насильства. Влада відповіла смертною карою, військами та масовими арештами, хоча сам бунт починався не як війна проти машин.
Одним із перших гучних епізодів стала нічна атака в березні 1811 року в містечку Арнольд у Ноттінгемширі. Група чоловіків із закритими обличчями увірвалася до текстильної майстерні та за короткий час розтрощила понад 60 в’язальних машин.
Так почав набирати силу рух, учасників якого назвали луддитами. Через два століття це слово часто вживають щодо людей, які не люблять нові технології або відмовляються ними користуватися. Однак причини бунту британських ткачів були значно складнішими.
Чимало луддитів були досвідченими ремісниками й добре знали обладнання, яке знищували. Їх обурювала не сама механізація, а те, як власники фабрик використовували нові машини для зміни виробництва та оплати праці.
Ситуацію погіршувала загальна криза. Європа жила в умовах Наполеонівських воєн, континентальна блокада вдарила по торгівлі, ціни зростали, а кілька неврожайних років зробили пшеницю надто дорогою для багатьох британських родин.
Одночасно фабриканти дедалі ширше використовували нові ткацькі верстати. Вони дозволяли різко збільшити обсяги виробництва, а для роботи з ними вже не завжди були потрібні майстри, які роками опановували ремесло.
На їхнє місце можна було найняти дешевшу некваліфіковану робочу силу, зокрема дітей. Традиційні ткачі та стригалі тканини втрачали заробіток і дедалі частіше опинялися на межі бідності.
Спочатку робітники намагалися боротися без насильства. Вони зверталися до парламенту з петиціями, вимагали встановити мінімальну оплату праці та домагалися виконання старих правил, які регулювали якість продукції й захищали ремісників.
Коли ці спроби не дали бажаного результату, частина робітників перейшла до нападів на обладнання.
Тоді ж з’явився загадковий символ руху — «генерал Нед Лудд», або «король Лудд». Його ім’ям підписували листи з погрозами, які надсилали власникам підприємств.
За легендою, ватажок переховувався у Шервудському лісі, що додавало історії очевидної паралелі з Робіном Гудом. Чи існувала така людина насправді, достеменно не встановлено.
Одна з версій пов’язує появу імені з молодим робітником із Лестера, який наприкінці XVIII століття нібито розбив верстат після конфлікту з майстром. Згодом Нед Лудд перетворився на збірний образ керівника протесту.
Луддити діяли організовано. Вони таємно збиралися вночі, тренувалися, складали присяги на Біблії та користувалися паролями, щоб відрізняти своїх від чужих.
Одним із символів руху став великий ковальський молот, відомий як «Великий Енох». Назву пов’язували з майстром Енохом Тейлором, який виготовляв деталі для промислових верстатів.
При цьому нападали не на все обладнання без розбору. Мішенями ставали насамперед машини власників, яких звинувачували у скороченні зарплат та виробництві неякісного товару. Обладнання підприємців, які зберігали прийнятні умови для працівників, могли не чіпати.
Протести швидко набрали такого масштабу, що британська влада почала сприймати їх як серйозну внутрішню загрозу. За інформацію про керівників руху пропонували винагороду у 2000 фунтів стерлінгів.
У лютому 1812 року парламент пішов ще далі й ухвалив закон, за яким руйнування промислового обладнання могло каратися смертю через повішення.
Проти такого рішення виступив лорд Джордж Байрон. Він захищав робітників у Палаті лордів і критикував спробу відповідати смертними вироками на соціальний конфлікт.
Одними законами уряд не обмежився. Для боротьби з луддитами до охоплених заворушеннями районів спрямували понад 12 тисяч військових.
Протистояння ставало дедалі кривавішим. У квітні 1812 року група радикальних луддитів, яку очолював Джордж Меллор, організувала напад на йоркширського фабриканта Вільяма Горсфолла. Підприємця вбили.
Після цього влада посилила переслідування учасників руху. Почалися облави, арешти, допити та судові процеси.
У січні 1813 року в Йорку відбувся великий суд над учасниками виступів. Меллора та кількох його соратників визнали винними й публічно повісили.
Інших засуджених відправляли до Австралії. Після репресій організований рух почав згасати, хоча окремі виступи луддитів тривали до 1816 року.
Згодом за ними закріпився образ людей, які намагалися зупинити технічний прогрес, розбиваючи машини. Проте мотиви протестувальників не зводилися до страху перед новими технологіями.
Вони виступали проти того, як механізація змінювала їхні заробітки та умови праці. Саме тому історія луддитів через два століття знову звучить актуально на тлі суперечок про автоматизацію та заміну частини людської праці новими технологіями.
