Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Людина може почуватися цілком здоровою і водночас мати успадковану генетичну зміну, яка підвищує ризик кількох видів раку. Синдром Лінча не означає, що пухлина обов’язково виникне, але вимагає уважнішого медичного нагляду.
Синдром Лінча є одним із найпоширеніших спадкових синдромів, пов’язаних із раком. За оцінками, його може мати приблизно одна людина з 279, тобто близько 0,36% населення. Водночас частина носіїв роками не знає про свою генетичну особливість.
Найчастіше синдром пов’язують із колоректальним раком та раком ендометрія. Загалом на синдром Лінча припадає близько 3% випадків колоректального раку та близько 3% раку ендометрія.
При цьому позитивний генетичний тест не означає, що людина вже має рак. Йдеться про успадковану схильність, яка дає змогу заздалегідь визначити підвищений ризик і вибудувати індивідуальний план спостереження.
Причина синдрому пов’язана з системою, яка виправляє помилки в ДНК. Під час поділу клітин генетичний матеріал копіюється, і в ньому можуть виникати помилки. Система репарації неспарених основ ДНК, або mismatch repair (MMR), допомагає їх знаходити та виправляти.
При синдромі Лінча патогенний варіант одного з генів цієї системи передається у спадок. Найчастіше йдеться про MLH1, MSH2, MSH6 або PMS2. Причиною також можуть бути певні делеції гена EPCAM, які порушують роботу MSH2.
Якщо система ремонту ДНК працює гірше, помилки можуть накопичуватися швидше. Це збільшує ймовірність того, що клітина з часом зазнає злоякісної трансформації.
Водночас ризик не однаковий для всіх носіїв. Він залежить від конкретного гена, віку, статі, сімейної історії та інших чинників. Наприклад, варіанти MLH1 та MSH2 загалом пов’язані з вищим ризиком деяких пухлин, тоді як для MSH6 і особливо PMS2 ризики можуть бути нижчими. (
Синдром Лінча може бути пов’язаний не лише з пухлинами товстої та прямої кишки й ендометрія. Серед інших можливих локалізацій — яєчники, шлунок, тонка кишка, підшлункова залоза, жовчовивідні шляхи, сечовід, ниркова миска, сечовий міхур, передміхурова залоза, мозок та деякі пухлини шкіри.
Історія вивчення синдрому почалася ще до появи сучасної генетики. Наприкінці XIX століття американський патолог Олдрід Скотт Вартін досліджував родину, у кількох поколіннях якої незвично часто виникали злоякісні пухлини.
Через десятиліття цією проблемою зайнявся лікар Генрі Лінч. У 1960-х роках він почав систематично досліджувати сімейні випадки раку, зокрема пухлин, які виникали у відносно молодому віці.
Подальший розвиток молекулярної генетики підтвердив спадкову природу синдрому. У 1990-х роках дослідники визначили гени системи MMR, порушення яких пов’язані із синдромом Лінча.
Якщо синдром підтверджено, людині потрібна консультація клінічного генетика та лікаря, який займається спадковими онкологічними синдромами. Важливо встановити конкретний патогенний варіант, адже від нього залежить подальша програма спостереження.
Одним із головних інструментів контролю ризику колоректального раку є регулярна колоноскопія. Для носіїв різних генів рекомендації відрізняються за віком початку обстежень та інтервалами між ними. Саме тому універсальної схеми для всіх людей із синдромом Лінча немає.
Мета такого спостереження — не чекати появи раку. Колоноскопія дає змогу виявити та видалити потенційно небезпечні поліпи до того, як вони можуть перетворитися на злоякісну пухлину.
Жінкам із синдромом Лінча окрему увагу приділяють ризику раку ендометрія та яєчників. Незвичні маткові кровотечі, кров’янисті виділення після менопаузи, новий тазовий або абдомінальний біль та інші незвичні симптоми потребують звернення до лікаря.
Водночас не всі методи регулярного обстеження жінок із синдромом Лінча мають доведену здатність знижувати смертність від цих пухлин. У деяких випадках після завершення репродуктивних планів із лікарем можуть обговорювати профілактичну операцію. Рішення залежить від конкретного гена, віку, сімейної історії та репродуктивних планів.
Є ще одна важлива особливість синдрому Лінча: якщо патогенний варіант підтвердили в людини, її близьким родичам варто обговорити з генетиком каскадне тестування. Синдром успадковується за аутосомно-домінантним типом, тому генетична інформація одного члена сім’ї може мати значення для інших родичів.
Синдром Лінча не є вироком і не означає автоматичного розвитку раку. Його головна особливість у тому, що підвищений ризик можна виявити ще до появи пухлини — і використати цю інформацію для регулярного нагляду та своєчасної профілактики.
